Традиції оздоровлення стародавніх віків

Український народ завжди цінував ласкаве сонечко, свіже повітря та чисту прохолодну воду, що надають сил і бадьорості. Люди вважали, що великі оздоровлювальні сили мають повітря і земля. Люди спали просто неба, на сінокосі, вдихаючи свіже прохолодне повітря. Загартовувалися ним. У давнину люди знали цілющі властивості води – морської, річкової, джерельної, озерної, талої. Для загартовування обливалися холодною водою. Називали її “кров’ю землі”, основою усього живого. Загартовувалися, ходячи босоніж по вранішній росі, по глині, калюжах, вологому піску, гладенькому камінню. Шанували сонячне тепло й світло, повітря, воду, що відображено в народній творчості : “Коли сонечко пригріває, то й трава зеленіє”; “Сонце гріє, сонце сяє, вся природа воскресає”; ” Де повітря, там і життя” ; “Травнева роса – краща від вівса” та ін.

Український народ складав казки про “живу” і “мертву” воду, люди вірили в її чудодійну силу. Цілющість води оспівувана в козацьких, ліричних, чумацьких, весільних піснях, баладах, приказках. Воду освячували на Водохреща, Стрітення, підсилюючи її цілющі властивості. “Обливальним” називали Великодній понеділок. Діти, хлопці й дівчата, обливали один одного водою, пов’язуючи це з весняним очищенням водою. Поклоніння загартовувальним силам здійснювали у Святвечір. Запрошували : “Морозе, Сонце, йдіть кутю їсти”. Використовували заклики : “Вийди вийди сонечко”, “Іди , іди дощику”, “Водичко, водичко”…

На прапорі України поєднанні жовтий колір – сонце, блакитний – вода, безхмарне небо. Це основні символи зміцнення здоров’я. У давнину, за часів язичницької культури, поклонялися силам природи, зображаючи по-різному богів : Дажбога ( сонця ), Стрибога (повітря), Дану (води). Дію на організм сонця, повітря, води і землі український народ цінував у різні пори року. Возвеличували сили природи на релігійні свята. 

Широко використовували промені сонця як зміцнювальний засіб у Давній Елладі. Найбільші спортивні змагання стародавності – Олімпійські ігри – проводилися, як правило, у найспекотніші літні місяці. Опівдні, коли нестерпно палило сонце, виходили на старт засмаглі атлети.  Вони виступали оголеними й не мали права покривати голову від сонячних променів.

Ще більше поширення загартовування сонцем набуло у Давньому Римі. Як показали розкопки римських міст, буквально усюди : на дахах будинків, у лазнях, у гладіаторських школах улаштовувалися солярії – місця для прийому сонячних ванн. У Римській імперії створювалися спеціальні кліматичні станції, що призначалися для сонцелікування. Сюди приходили хворі для прийому цілющих процедур.

ДЖЕРЕЛО

Поділитися прочитаним: